Наталія Баклай. "Українкам". Поезія, на яку варто звернути увагу, на уроках української літератури...

Голі плечі і голі коліна 

Вже було (про це кажуть й попи).

Голопузі дівки України 

Узялись виставляти пупи.

А де пуп - там уся почеревина:

Вибирай, роздивляйся, мацни.

Україно моя почервенена 

Закордонним душком голизни!

Де поділа сорочку одвічную

 Білу-білу, розшиту в квітки,

Де ти ходиш, Вкраїнонько-дівчино,

Соромливо сховавши литки?

Чи тепер вже такі і не родяться,

Чи тепер голяком залюбки?

Випирають пупи свої модниці,

Демонструючи хлопцям лобки.

Спокушають дядьків задурманених. 

Розірвавши традицій вузли,

Навіть ті, кого звуть уже «мамами»,

 Голим пупом моргають - «Візьми!»

І, здається, усе ніби бачено,

А дивуєшся - миле дівча

На своє саме перше побачення 

Не себе, а живіт витріща.

Демонструє не розум, не звичаї,

 Демонструє дві серги в пупку,

 І питає у хлопця чи личить їй,

 І вже знає - він хоче таку.

Україно моя! Моя орлице!

Подивись! Це ж твоє майбуття 

Напівгола сидить безсоромниця 

І гойдає - цигарку й дитя.

Україно моя! Ти над прірвою,

 Ти забула прадавні часи,

Ти забула оті свої виміри,

 Коли знала оцінку краси:

За усмішку - платили коралами,

 А за погляд - давали коня.

 Кожна юнка - ціну собі знала,

 Кожна дівка - гордячка була!

І не пупом манила, а брівкою,

 І не пузом світила - чолом!

Де ж тепер ви, оті українки,

 Горді - духом і мудрі - умом?!