вівторок, 22 грудня 2015 р.

Наталія Баклай. "Українкам". Поезія, на яку варто звернути увагу, на уроках української літератури...

Голі плечі і голі коліна 
Вже було (про це кажуть й попи).
Голопузі дівки України 
Узялись виставляти пупи.
А де пуп - там уся почеревина:
Вибирай, роздивляйся, мацни.
Україно моя почервенена 
Закордонним душком голизни!
Де поділа сорочку одвічную
 Білу-білу, розшиту в квітки,
Де ти ходиш, Вкраїнонько-дівчино,
Соромливо сховавши литки?
Чи тепер вже такі і не родяться,
Чи тепер голяком залюбки?
Випирають пупи свої модниці,
Демонструючи хлопцям лобки.
Спокушають дядьків задурманених. 
Розірвавши традицій вузли,
Навіть ті, кого звуть уже «мамами»,
 Голим пупом моргають - «Візьми!»
І, здається, усе ніби бачено,
А дивуєшся - миле дівча
На своє саме перше побачення 
Не себе, а живіт витріща.
Демонструє не розум, не звичаї,
 Демонструє дві серги в пупку,
 І питає у хлопця чи личить їй,
 І вже знає - він хоче таку.
Україно моя! Моя орлице!
Подивись! Це ж твоє майбуття 
Напівгола сидить безсоромниця 
І гойдає - цигарку й дитя.
Україно моя! Ти над прірвою,
 Ти забула прадавні часи,
Ти забула оті свої виміри,
 Коли знала оцінку краси:
За усмішку - платили коралами,
 А за погляд - давали коня.
 Кожна юнка - ціну собі знала,
 Кожна дівка - гордячка була!
І не пупом манила, а брівкою,
 І не пузом світила - чолом!
Де ж тепер ви, оті українки,
 Горді - духом і мудрі - умом?!


Немає коментарів:

Дописати коментар